Без команди не буде бренду. Коли я лише думав про створення бренду, я відразу думав і про команду райдерів. Думав, як ми будемо кататись, знімати відео, все, як треба. А ще райдери – це додаткова реклама.
Хотілося робити свій вклад в український скейтбординг. До цього я це робив лише як скейтер: катався, прогресував. А тепер це трішки інший рівень – збирати команду і давати шанс молодим розвиватись. Я колись сам брав участь у таких конкурсах, це був Stuff flow.
Тепер я на іншій стороні, тепер я даю можливість. Наприклад, нещодавно флоурайдер, який потрапив у команду ще восени 2019, перейшов на Pro. Тобто можна сказати, що він виріс з брендом. Саме таких людей я і шукаю.
Зараз ти, фактично, перейшов на іншу сторону дошки. Скажи, ти переклав свій досвід скейтера, якого спонсорували, на те, що робиш зараз? Чи намагаєшся ти створити більше плюсів райдерам, ніж це було у тебе?
Скажімо так, коли я був на flow спонсорстві Stuff і в мене була просто знижка, я вважав, що це нерівноцінні умови. Ти катаєшся, падаєш і т.д. Як райдер я хотів більшого, бо знижка – це не спонсорство, так не має бути.
А розкажи трохи про умови спонсорства у Stuff на той час, якщо це можна розголошувати.
На flow умов як таких не було. Просто катаєшся, користуєшся знижкою і в тебе є можливість потрапити в Pro команду. Але кожні півроку ти знову мав взяти участь у цьому конкурсі і підтвердити свій рівень. Завжди хтось міг зайняти твоє місце. Розслабитись не виходило. Так я пробув на flow спонсорстві рік, старався, прогресував і нарешті потрапив у Pro команду. І це вже був контракт з умовами, які я просто не міг виконати. За умовами контракту, щомісяця я мав зняти монтаж на 2 хвилини.
Але я не хотів знімати прості трюки, це був не мій підхід. Хотілося випустити якийсь бенґер.
Бувало так, що я розбивався на одному споті і потім не міг кататись цілий тиждень. Потім міг прийти за тиждень – і знов розбитись, і тому за місяць майже нічого не зняти. Морально було важко.
Давали тільки одну дошку на місяць. Я міг її швидко зламати, або дошка вже була некатабельна. Тоді я мав за свої гроші, хоч і зі знижкою, купити нову дошку, щоб зняти відео. Зовсім не відчувалося, що це спонсорство, про яке ти думав і мріяв. Крім дошки, також давали пару взуття і футболку. А якщо ти щось зламав, типу підвіски, то можна було взяти. Але я не ламав, тому і не брав.
Тоді ти зрозумів, що такі умови – це не дуже круто, і тепер у своєму бренді робиш все по-іншому?
Ну от це – найцікавіше. Я б не сказав, що я роблю щось сильно інакше. Зараз в мене приблизно 10 райдерів на flow. Я від них нічого не вимагаю, тому що в них є лише знижка. Хоча деякі відмінності все ж є. Вони не мають через кожні півроку знову знімати відео, щоб залишитись в команді. Бували моменти, що флоурайдер міг написати, що не має грошей на дошку, а в мене, наприклад, була дека, на якій я покатався буквально раз чи два. Я міг просто відправити йому дошку. Тобто, якщо є можливість підтримати, то я завжди підтримаю.
А Pro райдери? 4 скейтера зараз, так?
Так, зараз четверо. Раніше, коли прорайдерів було менше, – це була 1 дошка на місяць. Зараз – 1 дошка раз на 2 місяці, а ще знижка 50 відсотків. У майбутньому буду намагатися покращувати умови.
Це класна знижка, це половина суми.
Напевно, зараз люди думають так само, як і я, коли катався за Stuff, що знижка - це не спонсорство, повинні бути кращі умови. Можливо, саме через це деякі флоурайдери від нас пішли.
Але я хочу наголосити на тому, що flow-спонсорство – це моя перевірка.
Денис Верховецький, про якого я розповідав на початку інтерв’ю, пробув у flow-команді аж два роки. Він весь цей час прогресував та дорожив брендом. Тобто він не готовий завтра піти кататись за інший бренд. Думаю, в команду потрібно шукати своїх людей, тих, кому подобається твій бренд, тих, які будуть справді райдерами, а не сьогодні – за один бренд, а завтра – за інший.
Так, я теж це помічаю. Багатьом молодшим скейтерам все одно, який бренд їх буде спонсорувати. Вони сьогодні постять відео на flow до одного бренду, завтра до іншого.
Якось я запитав одного райдера, чому так, і почув у відповідь: мені все одно, що за бренд, головне, щоб була безкоштовна дошка щомісяця.
Але я думаю, що це зміниться, завдяки брендам, які будуть виховувати культуру команди, любові до бренду, до його стилю. Люди повинні розуміти, що це не просто безкоштовна дошка, а райдер – це частка бренду зі своїми цінностями, стилем катання райдерів, дизайном дошок і т.д. Тоді команди будуть хоч якось відрізнятися одна від іншої.
Так, все правильно. Бренд і райдер мають взаємодіяти. Як райдер, я раніше думав односторонньо, хотів тільки, щоб мені давали. Зробив якийсь трюк – і автоматично маю отримувати все.
Зараз я вже мислю по-іншому. Багатьох флоурайдерів, які від мене пішли, не цікавило, що стоїть за брендом. Вони просто хотіли, щоб їх перевели на Pro. Але я ж так само просто скейтер, я все це тягну сам на своїх плечах і стараюсь зробити якийсь вклад. Тому важливо знайти людей, які б хотіли взаємодіяти.
І такі люди є, одного разу наш флоурайдер купив дошку по повній вартості, хоча в нього була знижка. Він просто пішов у магазин в Одесі і купив дошку, як звичайний покупець. Ця підтримка тоді була дуже важливою, я як раз замовляв велику партію дошок і були потрібні кошти.
Тому мені здається, що це одна з проблем нашого скейтбордингу. Якщо люди будуть мислити егоїстично, то в нас все буде дуже повільно розвиватися. Необхідно розуміти цей зв’язок між брендом і скейтером. А в нас, як ти сказав, головне, щоб була одна дошка на місяць безкоштовно.
Як ти думаєш, що треба робити, щоб це потроху зміювалось? Щоб люди розуміли, як це працює, щоб індустрія покращилась? Ми ж не можемо вимагати від людей: будьте от такими, робіть так. Або комунікація неправильна, або бренди неправильний підхід обирають, або магазини щось неправильно роблять.
Якщо чесно, то точної відповіді на це питання в мене немає. Я завжди, коли щось починаю, думаю на майбутнє. Так було і з брендом, я мріяв масштабуватись.
Але в мене завжди псувався настрій, коли я згадував, скільки брендів в Україні було і де вони зараз. Часто себе тоді запитував, чи не дивлюсь я на все крізь рожеві окуляри, що от у мене все вийде, що я не закриюсь, як всі. Повина ж бути якась причина, чому бренди припиняли свою діяльність? Ймовірно я зараз її розумію - це недостатня віддача від скейтерів.
Мені здається, що людям не донесеш, поки людина сама не зрозуміє.
Я просто роблю все так, як я хотів би це бачити, роблю свій внесок у індустрію. Я не кричу на кожному кроці, що всі щось неправильно роблять. Іноді можу десь щось акуратно сказати, спробувати словами донести свою думку.
Але, в цілому, я намагаюся доносити своє бачення реальними справами, показувати на своєму прикладі, як це повинно бути. В першу чергу потрібно починати з себе.
Рік тому, коли я обрав вісім райдерів, хоча мало бути п'ять, все одно було багато невдоволених. Що б ти не робив – всім не вгодиш. Людей багато, в кожного свої погляди на життя, і це нормально. Але, тим не менш, кожному райдеру я тоді виділив по парі коліс. І буквально в перший місяць частина з них відсіялась. У більшості конкурсах flow райдери не отримували нічого – і з ними в нас складались кращі відносини, ніж тоді, коли ти даєш приз. Ти хочеш, як краще, а у відповіть отримуєш хейт. Складається враження, що все сприймають, як належне. Хоча для мене виділити 8 комплектів коліс було тоді трохи накладно.
Так, бо це, фактично, гроші. Людина конвертує це просто в колеса, на яких вона покатається, а для бренду – це кошти, які ти міг би вкласти в партію дошок або у розвиток бренду. Так само, як і спонсорстово людини – фактично ти інвестуєш в людину гроші. Просто ти даєш не гривні, а дошку. Я думаю, люди цього до кінця не розуміють. Але, сподіваюся, ставлення буде змінюватися, якщо про це говорити.
Дякую тобі за таку розгорнуту відповіть.
Останнє питання: назви свій улюблений трюк.
Останній трюк, до якого я повернувся – це трьошка. Був період, коли я її взагалі не робив, а зараз мені дуже подобається те, як вона виглядає, відчуття від неї. Тому на даний момент – це 360 фліп.
Питання ставив Андрій Бояр
Фото надано брендом Play