Мене звати Сергій, мені 28. Я працюю у сфері одягу, розробляю колекції, дизайни, мерч для музичних гуртів та компаній. Також я скейтер, катаюсь на дошці з 14 років. Тому все моє життя проходить пліч о пліч зі скейтбордингом.
Я давно мріяв про власний бренд одягу. Друзі, які про це знали, активізувались: ну давай, роби, вже час, бо потім не буде часу. Тож минулого Нового року я загадав бажання запустити власний бренд. Ну і от спробував)
Протягом року я акумулював різну інформацію, працював над концепцією, робив прорахунки та, головне, збирав кошти для запуску. І в жовтні ми презентували бренд.
Algorithm можна назвати скейт-брендом?
На 100% скейт-брендом я це назвати не можу. Algorithm – це бренд одягу, у якому я бачу себе. В першу чергу, це речі, які я ношу сам, одяг, який мені подобається. Це те, що я вбираю, як губка, з мого оточення, з новин, з колекцій різних брендів. Паралельно у моєму житті є скейтбординг, і відбувається якийсь симбіоз всього цього. Я завжди намагався якось допомогти малим з двору: або ставив на дошку, або віддавав старі колеса чи підвіски. Хотів, щоб більше людей навколо катались і були у двіжусі скейтбордингу.
З чим першим ви запустились?
В мене є ще одне хобі: я розмальовую RC-моделі на замовлення. Це такі зменшені у масшабі 1:10 моделі гоночних автомобілів на радіокеруванні. Є ціла двіжуха: вони конструюють машинки, проводять перегони та цілі чемпіонати. Мій хорошій друг Аміґо – один із організаторів таких івентів. Якось він запропонував мені зробити мерч у стилістиці RC-моделей. Фактично, так і з’явилась перша колекція Algorithm під назввою RC-models. Ми розробили принти, взявши за основу стилістику справжніх NASCAR, оформили все у класичні для цієї двіжухи кислотні кольори. Речі всім дуже сподобались, ми отримали багато позитивних відгуків. З цього все і почалось.
Хто зараз входить в команду бренду?
На даному етапі команда бренду – це мої друзі. Вони сказали: “Ми бачимо, що очі горять, бажання є – ми з тобою у будь-який двіж”. Крім мене, можу виділити трьох основних людей: Саша, який розробив сайт та повністю відповідає за його технічну сторону; Андрюха, наш талановитий художник, з ним я познайомився лише цього літа. Андрій працює у графічних редакторах, малює графіку для різних компаній та брендів, інколи – обкладинки для музики. Цікаво, що він фанат західної культури, але при цьому живе на Борщагівці і просякнутий її духом також. Виходить такий офігенний мікс, який потім переходить на ілюстрацію. І моя подруга Яна, яка допомагає з організацією процесів, відправленнями та обліком товарів.
Ну і загалом хочу подякувати всім моїм друзям. Бажаючих допомогти багато і я це дуже ціную. Дякую вам.
Окей, так а хто ж шиє речі?
Усі речі повністю продумую я сам. Мені не цікавий легкий шлях простого друку принтів на бланках. Я вирішив шити все самостійно, за своїми лекалами, створювати шмот прямо з нуля. Саме той, який хочеться зараз. Я знаю, де брати якісну тканину, з ким домовлятись, щоб все якісно відшили, на кого прикрикнути і т.д. Плюс збираю фідбек з друзів: хочуть худі на футері – буде вам худі. Я закуповую тканину, везу до швейного цеху, звідти на друк. І вперед.
Тобто зараз у вас немає власного цеху, так?
З досвіду можу сказати, що мати власний цех, коли ти бренд одягу – це пропаща справа. Ти повністю відходиш від свого продукту і починаєш думати, як тобі завантажити цех роботою, як виплатити заробітню плату співробітникам та загалом керувати цим процесом. І бренд відходить на другий план. Тому зараз набагато простіше відшивати все у тих, хто вже має власний цех.
Створення речі зараз повністю відбувається в Україні?
Усі худі, футболки та легкі вироби відшиваються та друкуються у Києві. Кепки ми робимо на двох різних цехах по Україні, в залежності від об’ємів та складності.
Одним із брендів, на якому я ріс, був HUF. Він колись влучив мені прямо в сердце своїми нереально крутими кепками. Так склалося, що станом на минулий рік моя колекція кепок-п’ятипанельок HUF налічувала 18 штук. І я такий: так, здається, треба зупинятись і починати робити свої кепки! От і вирішив спробувати, як це – створити все з нуля: продумати лекала, підібрати матеріали, відшити тестові кепки. Навіть вельвет, який я зараз обрав, – це спеціальний вельвет з додаванням еластану. Така тканина набагато довше зберігає виріб, а голова краще дихає під час катання, бо піт вільно виходить.
Ну і вишивка Thanks Kyiv як своєрідна подяка рідному місту. Взагалі, кепки – це не історія про заробити. Це скоріше історія про тих, хто цінує.
Саме з кепками ви почали свій шлях у спонсорстві скетбордингу?
Коли у свої 14 років я починав кататись, для нас існувало лише два магазина: Stuff Shop і Райдер. Дошки тоді були тільки у Стафі або у якихось бариг. Плюс ще був варіант купити їх у профаків. І для нас тоді потрапити на спонсорство було не те що мрією, це було в принципі чимось нереальним. Коли ми чули, що Стаф робив для профі знижку 10-15 %, ми думали, що це щось захмарне, що такого не може бути. Це було дуже круто.
А хто тоді був прорайдерами?
Мені подобалось, як катали Юра Усік та Влад Малий. Вони були з Борщагівки. Влад тоді у свої 15 років роздавав нереально круту техніку. Всі трюки були відточені прям на вишку.
Ще ми дивились на Сокола з команди ШК (Школа Капітанів) і Папая. Доречі, саме Папай навчив мене з’їжджати з рампи. Тоді був скейтпарк на Соломі. Якось ми малими туди приїхали, залізли на рампу і довго стояли і боялись з’їхати. Підійшов Папай і сказав: “Так, якщо з’їзжаєте, даю по стікеру Adio”. І ми такі: “Ого, стікер, та нєфіг делать”.
Коли ви відшили кепки, то одразу знали, що візьмете когось на спонсорство?
Спочатку тираж кепок був досить лімітований і створений скоріш для таких задротів кепок, по типу мене, які їх збирають. Також це був своєрідний знак любові Києву – місту, у якому ми живемо.
На той момент я був знайомий з Нікітою Зубенко. Мені подобався його стиль катки. Він вирізнявся з-поміж інших. Його стиль в лапках можна назвати “по гімну, по панку”. Я подумав, що такому стилю добре пасуватиме рожевий вельвет і підігнав йому кепку. До речі, Нікіта як справжній панк вже на третій день провтикав кепку у пральній машині, її там зажувало і розірвало в хлам.
Далі на зв’язку з’явився Саня Бурчак, який катає за Papa Power. Зустрілись, познайомились. Спочатку він сказав, що кепка не налізе йому на голову, що кепки йому взагалі не пасують. А тепер носить її, не знімаючи, вже другий місяць.
І наймолодший райдер Даня. Нам сподобався його стиль катання: “по гімну”, з руками, з дурними для його віку гепами. І ми відправили йому нашу футболку з логотипом телекомпаніі “ВИД”.
Чи є у вас якісь умови спонсорства, домовленості з райдерами про пости в соцмережах чи щось подібне?
По суті, ніяких умов немає. Ми не хотіли роздавати наш одяг будь-кому: це, як мінімум, затратно для бренду. Просто хочеться підтримувати райдерів, чий стиль катання нам імпонує. Якщо я розумію, що в цьому місяці бренд продав нормальну кількість товару, я можу підігнати щось хлопцям.
Тобто це скоріш дружня підтримка, ніж спонсорські умови?
Так, якось так. Але у сучасному світі життя бренду дуже залежить від соціальних мереж. Тому якщо ми розуміємо, що райдер максимально активний, пушить нас і всіляко допомагає бренду, то і ми так само допоможемо йому.
Я думаю, що це така взаємопідтримка, яка працює будь-де. Чим більше про бренд говорять, тим більше продажів, можливостей спонсорувати райдерів, набирати більше людей в команду, виділяти більшу кількість речей або робити це частіше. А розкажи трохи про твою колекцію кепок? Чи можна назвати тебе колекціонером?
Думаю, що це скоріш хвороба, ніж колекціонування) Тому що якщо я бачу якусь прикольну кепку, яка, як у фільмі “Не грози Южному Централу”, добре підійде під ці тапки або під ці кроси з цим узі - я її точно куплю, навіть якщо я вдягну її лише пару разів або жодного. Вони просто лежать у мене в серванті за склом, я щоранку прокидаюсь, дивлюся на неї і кайфую від того, що вона в мене є. І от з появою власного бренду я вирішив робити так: одну кепку зі своєї колекції HUF я віддаю, а одну кепку Algorithm випускаю. Буває, дарую друзям, яким вони пасують, а буває просто малим у скейтпарку, які тільки вчать кікфліп. Також частина кепок з колекції стає донорами на виробництві. Дивлюсь на крій, форму, вивчаю деталі.
Прикольно. Розкажи, будь ласка, над чим ви зараз працюєте?
Завдяки кепкам нам вдалося випустити першу колекцію шапок. А шапки, в свою чергу, дозволили нам замовити круті текстильні бірки з картою метро. Поки холодний сезон, працюємо над теплими худі та новими шапками. Також вже почали розробляти нову колекцію кепок: вони будуть з іншим кроєм, в нових кольорах та матеріалах. Також ми прагнемо вийти на оф-лайн ринок. Де завгодно продаватись не хочеться, бо тоді є вірогідність перетворитись на масмаркет і втратити свою унікальність.
Катаєшся зараз?
Так, катаю. В мене дві дошки. Одна стрітова з великими пластиковими колесами. Поставив їх минулого року, коли їздив в Барселону. На спотах, по яких ми хотіли проїхати, місцями була досить крупна плитка. Далі махнули на Канарські острови, а там теж буває грубий асфальт.
Друга – крузак акула, компліт Element на великих м’яких колесах. Думаю взяти собі ще одну для катання в пулі. Раніше пул був якоюсь нездійсненною мрією, а тепер на ВДНГ його побудували і я розумію, що в мене це незакритий гештальт. Треба просто поставити собі цю планку і дійти до неї.
Які твої улюблені споти у Києві?
Я б виділив споти, де я вчився кататись і вкатував свій час. Застрибуєш на прямий трамвай з Борщагівки, 20 хвилин – і ти вже на Зірці. Стрибаєш з трьошки та мрієш вальнуть з шести сходів і не розвалитись. Також ніколи не забуду звук тріщання плитки на літаку біля НАУ.
Ще сходи на Європейській площі. Наскільки я знаю, зараз там вся плитка дуже розбита. Але свого часу це був культовий спот. В мого друга дід там працював у пожежній безпеці і дозволяв нам кататись, коли всіх завжди проганяли. Це було дуже круто. Ніякої Поштової тоді не було, не було розуміння великої площі з плиткою.
Час від часу нас заносило на лівий берег і ми катали в ПП (парк Перемоги) біля кургану.
Спот Бетмен на Майдані був цікавим в той час, ті три сходинки, де можна було вчитися грайндам, застрибувати на грань. Ще “Малая сиська” поруч – теж цікава штука, там ми вчились гепати. Ці споти точно залишили свій слід. Ну і, звичайно, Маруха з її Чорним – це назавжди.
Питання ставив Андрій Бояр
Фото надані брендом Algorithm