Fusion Project
Інтерв'ю з Сергієм Шкварніковим, засновником бренду Fusion Project
Ми зустрілися та поговорили з Сергієм Шкварніковим. 25 років, скейтер, засновник бренду Fusion Project. Розмовляли про скейтбординг, історію створення Fusion Project та стан речей на сьогодні: що з проектом зараз, хто в команді та чого чекати в майбутньому. Багато тем підняли, згадали контести, тури та зйомки. Наповнили все це фотографіями та відео. Let's go!
Фото: Андрій Бояр
Скейтбординг – це твій основний вид діяльності?

Останні 4 роки це було моїм основним заняттям. Але цього року (2021) вже менше часу вдається приділяти Fusion Project. Довелося переключитись на іншу роботу та інші способи заробітку, які не пов’язані зі скейтбордингом. На жаль.

Скажи, сьогодні Fusion Project – це що?

Зараз, якщо чесно, складно сказати. Мені здається, що зараз проект знаходиться на такий собі напівпаузі або законсервований. Те, що зараз інколи викладається в IG, мені зовсім не хочеться називати якимись діями. В порівнянні з тим, що було раніше, можна сказати, що зараз не відбувається нічого. Команда максимально розсипалась. Зараз якийсь такий період паузи та, мабуть, переосмислення і підготовки до перезапуску та продовження активності.
Фото: Андрій Бояр
А на початку, коли ви тільки створили FP, як ви це бачили?

Якщо на чистоту, то історія створення проетку дуже прикольна. Якось до мене звернувся мій товариш, який одним з перших дізнавася про нові можливості доставки товарів зі Штатів і запропонував дроп-шипінгом на замовлення возити скейт-товари в Україну. Мене ця тема зацікавила, я трохи більше про це довідався і зрозумів, що це може спрацювати.

Я порахував все в цифрах і зрозумів, що навіть якщо закуповувати товари по роздрібній ціні в Штатах у звичайних магазинах, то навіть разом з витратами на доставку виходить на порядок дешевше, ніж, наприклад, у Stuff, який тоді був єдиним скейтшопом.

Коли я все порахував, мене це тоді прям трохи обурило. У Stuff прямі взаємовідносини з виробниками, знижка на закупку 50% від роздрібної ціни і навіть при цьому, купуючи за схемою дроп-шипінгу, виходило суттєво дешевше, навіть з витратами на доставку.

Також 2017-2018 роки – це був період, коли в скейт-індустрії майже нічого не відбувалось: багато брендів та магазинів закрились, і майже нічого не залишилось. Взагалі, мені здається, що вже з 2014 року, коли долар виріс, 2/3 скейтерів перестали кататись і все почало закриватись. 

Так і з’явилася ідея зробити скейтшоп в такому форматі, і я почав цим займатись. А вже трохи згодом замислився над створенням команди. 
Тобто перша ідея – це онлайн-скейтшоп, так?

Так, на той момент я катався вже більше 10 років і мене дуже надихало те, що робили хлопці до цього. Звичайно, я теж мріяв колись відкрити щось своє і робити якийсь свій внесок. Чомусь завжди це якось відкладалось і я серйозно про це не думав, а в той момент зрозумів, що це насправді реально. Я поділився ідеєю з близькими друзями та хлопцями, з якими катався найбільше: Юра Коротун та Саша Смірнов. Всі дуже запалилися ідеєю, тож ми вирішили зайнятися цим разом.
Найбільше нас надихала можливість якось повпливати на індустрію, зробити щось справжнє та закрити нестачу всього, чого бракувало на той момент індустрії, а це були майже всі сфери, починаючи від магазину і закінчуючи відео та контестами. На той момент не відбувалося майже нічого. Ми просто зрозуміли, що покоління, яке було перед нами, на яке ми рівнялись і яким надихались, зараз займається іншими справами і відійшло від скейтбордингу. А у молодшого покоління просто не було такого прикладу для наслідування, як у нас. І ми зрозуміли, що, грубо кажучи, якщо не ми, то ніхто цього не зробить. Відчули прямо якусь відповідальність на собі, щоб все це реалізувати. І почали реалізовувати.
Тобто все почалось з того, що ви втрьох зібрали якусь суму коштів і закупили першу партію товарів?

Так, саме так і було. На початку з нами ще був Саша Бурчак. Я його взяв в першу чергу як райдера. Також він брав участь у різних обговореннях. Тобто, фактично, нас було четверо в команді і ми все просували разом.

А назва? Ви одразу запустились як Fusion Project?

Ми одразу планували назватися Fusion Project, але вирішили відкласти це на перспективу. Тому на першому етапі ми називались просто Fusion. Ми планували займатись різними сферами, не тільки магазином: виступати як бренд, думали над створенням інформаційного ресурсу, якого тоді не було, якийсь культурний бік також хотіли захопити. Нам здавалось, що робити все це під однією назвою буде складно. Тому ми придумали формулювання Project. Плюс саме слово Fusion в перекладі означає з’єднання, злиття. Ми хотіли під цим проектом об’єднати багато різних сфер.
Фото: Андрій Бояр
А були у вас якісь суперечки з приводу брендів, які ви хочете привозити? 

Ми орієнтувались на свої вподобання. І ще не дуже ризикували, щоб привозити бренди, котрих у нас немає і про які більша частина людей не знає. Складно продавати щось нове - відсутня довіра і не такий інтерес до цих брендів. В основному привозили, основуючись на цінах. Возили те, що було доступним, а також якісь класні бренди, яких тоді в Україні неможливо було дістати. Наприклад, тоді не було Independent, а ми привозили. По дошках це були Real, Antihero, Polar. Все замовляли з американського сайту Warehouse. В них також були свої дошки, які продавались там по вкрай низькій ціні. Напевно, це були китайські дошки, але якість була непогана. Виходило реально дешево, якщо купувати по декілька штук. В якийсь момент саме ці дошки робили основний фінансовий прибуток. Пам’ятаю, що був період, коли більша частина скейтерів зі всіє України катались саме на них.
Прикольно ще, що вони були без принта, навіть не кольорові – просто натуральне дерево. Є в цьому якийсь свій шарм. Можна було самому зробити графіку або заклеїти стікерами)

Ще був цікавий момент: пройшло буквально пару місяців з нашого запуску, і у Владоса разом з Семеном з’явився схожий проект. Вони зробили візуально ідентичну сторінку в IG і також доставляли товари. За рахунок аудиторії Владоса вони супершвидко розкрутились. Були навіть моменти, коли нас плутали і, замовляючи щось у нас, думали, що спілкуються з Владосом. Тоді я сприймав це, як певну конкуренцію. Однак хлопці дуже швидко втратили інтерес до цієї теми або були якісь інші обставини, але їх магазин повільно став втрачати активність, а потім, на жаль, взагалі зник. Їхний акаунт в IG налічує близько 10к підписників. З такою аудиторією можна було б багато класного зробити, але чомусь хлопці так і не довели справу до ладу.

Як ви почали набирати свою першу аудиторію?

Ми зробили сивмолічний Q&A та в основному постили відеоконтент. На щастя, в нас було чотири райдери в команді, всі круто катались, тому з контентом проблем не було. Ми досить швидко набрали аудиторію. Пам’ятаю, ми провели кіновечір, де показали легендарні, на нашу думку, українські відео. 

Типу «Катарсис»?

Нє, не повнометражні. Просто чиїсь файли або якісь старі відео, які багато хто просто міг не бачити. На цьому ж вечері ми представили своє промо-відео. Хотіли робити акцент на більш довгих відео, планували постити на youtube, тому що в той період більше хвилини нічого нового ніде не з’являлось. І нам хотілось хоч якось спонукати людей до того, що це можна робити, що це може бути цікавим. Ми планували робити саме youtube-контент. Презентували тоді наше перше промо-відео, розказали про проект та про плани взагалі. Вечір проходив в якомусь барчику на Подолі. Круто все пройшло. Це десь був початок квітня 2018.
Як потім розгорталися події? Що відбувалося з командою райдерів?

Потім ми хотіли провести якийсь серйозний контест. Ми довго все планували, були варіанти з добудовою фігур. Спочатку запланували зробити масштабний контест на Поштовій площі. Думали добудувати кікер під сходи, щоб можна було з нього вилітати вгору і потім зі сходів вниз. Хотіли зібрати солідний призовий фонд, бо останні роки перед цим були лише якісь символічні призи. Ми ж хотіли показати, що це можна робити з повної віддачею. Ніяких фінансових можливостей тоді в нас ще не було, але ми все одно вирішили, хоч і собі в мінус, але показати, що це можливо.

Але я вважаю, що перший контест пройшов не зовсім успішно. В останній момент виявилось, що в цей самий день на Поштовій буде проходити якесь міське суспільне дійство і все буде перекрито. Ми були змушені перенести подію на Гонгадзе. 

Ще був нюанс: більшість крутих райдерів кудись роз’їхались. Паралельно в цей же день анонсували відкриття якогось ТЦ у Дніпрі чи Запоріжжі з якимось символічним контестом. 
Поставили в ТЦ якийсь мінімальний набір обладнання, зробили з цього шоу і роздали райдерам по якимось G-shock’ам. Дуже багато хлопців тоді туди поїхало. Ми через це дуже засмутились і образились, що райдери вирішили просто повестись на гроші замість того, щоб підтримати нас.

Проблема була в тому, що ми спланували фігури і формат контесту для більш досвідчених райдерів, а не для новачків. Тому трюків було зроблено дуже мало. Був навіть easy-money, на якому просто не було кому давати гроші. Було багато малих, які намагалися робити кік-фліп з кікера. Але коли один кік-фліп зроблено, за інший грошей вже ніхто не отримує. А нових трюків зробити ніхто не міг. Було буквально декілька трюків, і на цьому все закічилось. Звичайно, тоді це було розчарування, але все одно ті, хто були, дуже зацінили контест, всім сподобалось. Приїздили хлопці з Одеси. Змішані тоді були емоції. За той рік ми провели ще чотири контести. Так склалося, що ми навіть організовували день скейтбордингу у Києві. Це було дуже неочікувано та складно. Але в той же час дуже круто.
Якось на одному з наших контестів до нас підійшов Міша Тевкун, який організовував GSD в Києві, напевно, останні років 5, і каже: «Слухайте, я так задовбався робити їх у Києві. Мабуть, цього року поїду в Одесу і організую там. Можливо, ви хочете провести в Києві»? А це, на секунду, було за 2 тижні до самого дня скейтбордингу.

Ми, звісно, погодились, бо це дуже крута можливість, навіть мрія. Але ми трохи недооцінили весь рівень складності такого контесту і час на підготовку, якого було дуже мало. Коли ми заглибились в усі організаційні моменти, в пошук грошей, спонсорів, ми знатно так присіли. 
Проконсультувались тоді з Максом Булкою, якого я вважаю найсвідомішою людиною в скейт-індустрії. Він дуже багато всього знає, щоразу, коли з ним спілкуєшся, це наче якийсь перевикуп. Він нам роздав декілька порад і, вже базуючись на цьому, ми почали підготовку: намагалися збирати спонсорів, якісь гроші, призи та організовували сам івент. Дві доби перед самим святом не спали, тому що був просто мільйон всього, що треба було зробити, а людей у нас було обмежено. Всім займалася лише наша команда. Але, тим не менш, все було прикольно.
А де це все тоді відбувалося?

Загалом було чотири локації, багато різних контестів, даунхіл. Прийшло багато людей. Ми зробили окрему фігуру: тумбу з кікером та написом GSD, яка мала бути родзинкою контесту, і встановили на Поштовій. Там був завершальний етап GSD. Пам’ятаю, були складнощі з тим, щоб все це туди привезти. Ще вона була важка, тож треба було мінімум 4 людини, щоб її підняти. А ще треба було, щоб хтось за цим всім дивився, поки ми були на інших локаціях. Потім ще генератор не влазив до машини. Коротше кажучи, це був якийсь сумбур, все було дуже плотняком тоді. Завершальним етапом була afterparty в скейтпарку Гавань з музикою та барбекю. 

Але ви перемогли?

Так, було дуже круто. Звісно, все не без нюансів – жара, тупка, але було класно. До речі, того разу також вийшов крутий відеозвіт івенту: 
Загалом ми провели та підтримали близько 20 івентів. Це не лише контести, а й вечори з показами відео, фотовиставки, презентація нашого великого турового відео Utopia, яку зробили тоді у п’яти українських містах та двох російських. Майже завжди в організації брала участь вся команда: хтось писав тексти, хтось генерував ідеї або робив дизайни. Також ми випустили 3 дропи нашого мерчу та відео до них. Було багато турів, особливо за період зйомок відео Utopia. 

Впевненно можу сказати, що це були одні з найкращих моментів у житті. Робити вклад в культуру і відчувати фідбек – це просто безцінно.
Фото: Андрій Бояр
За час активного періоду Fusion як магазину це була твоя основна діяльність?

Так, моментами це була достатньо прибуткова історія, майже зі старту. Різниця в ціні в порівнянні з товарами, які тоді були в Україні, була дійсно значною. Відповідно, прибуток під продажів також був нормальний. Ще в нас була опція, коли людина могла собі самостійно щось вибрати і привезти це через нас, просто заплативши 10% комісії. Багато хто користувався такою можливістю, тому що це давало великий вибір, якого в Україні тоді не було. Було багато таких замовлень та продажів. Плюс сезон як раз розпочався. Це була досить прибуткова історія. Багато грошей ми тоді вкладали в контести та призи.

По суті, я тоді жив за ці кошти. Але оскільки в Україні це сезонна штука, то починаючи з осені, це все, звичайно, йшло на спад, а у зимовий період практично не приносило жодних фінансів, що викликало складнощі. Виходило так, що ми за літо збирали якийсь капітал, який потім за осінь та зиму танув. І навесні треба було запускати це все з самого початку, з нульовим капіталом.
Як ти думаєш, якби в Україні, в Києві, наприклад, був класний великий критий скейт-парк, то не було б такого різкого перепаду, коли влітку сезон, а взимку все мертве?

Так, я думаю, що це б дуже вплинуло. Звичайно, не настільки, що зимою було б так само, як влітку. Але зараз взимку продажів немає взагалі. А так була б можливість кататись, був би потрібен скейт-стаф, і відповідно все б рухалось. Також можна було б в парку проводити масу івентів, контести.

Крім того, відсутність критого парку дуже б’є не лише по індустрії, а й по рівню катання. Навіть по собі я це дуже відчуваю. Ти протягом року з весни розкатуєшся, набираєш обертів, починаєш круто кататись, а потім зимовий період без катання тебе просто вибиває з усього цього.

І навесні ти виходиш і просто починаєш все з нуля. Потенціал дуже втрачається, і якийсь розвиток та постійний прогрес райдерів дуже складно уявити в таких умовах. 

Ми мріяли командою про виїзди кудись в теплі краї в зимовий сезон, щоб кататись і прогресувати. Але тоді це здавалось чимось неможливим. Також думали над тим, щоб власноруч організувати якийсь критий скейт-парк у Києві, більш зручний для катання, ніж Born. Але все впиралося у брак майданчика. Все дуже дорого і далеко від центру. Активно шукали, але реалістичного місця не знаходили. Я знаю, що Макс Павленко теж кожен рік шукає варіанти, але поки безрезультатно. Суми за оренду дуже великі, а ще ж треба кошти на обладнання. Ми дуже хотіли реалізувати подібний проект, але так нічого і не вийшло.
Команда та її трансформація.

Спочатку в мене була ідея підчепити перспективних молодих райдерів. Перші двоє, про кого я тоді подумав, були Саша Бурчак та Тьома Шевелев. Запропонував обом. Сашко одразу погодився, а Тьома на той момент трохи відійшов від катання і сказав, що не зможе присвячувати цьому багато часу, і тому не хоче погоджуватись, щоб нас не підставляти. Потім я запропонував Юрі Коротуну, той погодився. І Саша Смірнов з нами якось організувався. Щоправда, після першого року ми з Юрою розійшлись, точніше, він пішов з команди.
Тобто над магазином ви працювали разом, а команда – це було щось інше?

Загалом, у якихось організаційних питаннях основну участь брав я та Саша Смірнов. Трохи нам допомагав Саша Бурчак. Юра в тому році взагалі активно цим не займався. Він тоді багато працював, і на цьому фоні у нас виникало багато непорозумінь. В той момент від Юри не відчувалося жодного фідбеку, тому і розійшлись. Протягом усього часу наша команда майже не змінювалась – хтось приходив, хтось відколювався. Вже наступного року ми попрощались з Сашком Бурчаком. З ним в нас були суто особисті непорозуміння. Він круто катається, прогресує, в плані катання він молодець. Але тоді в нас були якісь безглузді сварки, які були неможливі в рамках будь-якої співпраці. 
А який формат співпраці у вас тоді був, що це були за умови?

Це було спонсорство. Ми закривали необхідність у дошках та усіх комплектуючих, навіть взуття.

Зламав – взяв, тільки у рамках розумного?

Ну, не зовсім в розумних. Загалом це завжди було трохи збитково. Навіть коли троє людей в команді, з тими об’ємами, які ми продавали, з тими умовами, які ми давали одне одному, так би мовити, це було не зовсім рентабельно. В порівнянні зі Stuff або Born, ми тоді давали речей побільше. До того ж, у нас собівартість була вища, і це все виливалось в складнощі та дуже гальмувало фінансовий розвиток проекту.
Але тоді нам це не здавалось чимось, на чому можна економити.

Грошей в команді у нас ніхто не отримував. Був період, коли ми разом з Сашком Смірновим разом вкладали гроші і тоді якось частково ділили прибутки між собою. На цьому фоні у нас з ним починали виникати розбіжності в поглядах і змінювався формат нашого співробітництва. В якийсь момент Сашко був просто райдером команди. І, мені здається, що на цьому фоні ми також з ним і попрощались. 

Ще був поворотний момент, який стосується відео UTOPIA, але про нього окремий матеріал)
Фото: Андрій Бояр
Хто в команді Fusion зараз?

Зараз це я та Юра. Нещодавно ми пробували запустити бренд дошок з виробництвом в Україні під назвою Mint і взяли в команду ще двох малих, яких також хотіли підтягнути під Fusion: Ілля з Києва та Макс з Хмельницького. Але оскільки офіційно ми нічого не постили і не випускали відео, то навіть не знаю, як казати. Але, думаю, що вони скоріше в команді, аніж ні. Але постійної підтримки в них немає, лише дошки. Вони перспективні райдери, мені подобається їхній стиль катання. Наступного року ми плануємо розширяти команду саме свіжою кров’ю, молодими хлопцями. 
Мова йде про команду Fusion чи Mint?

Я думаю, що це паралельні речі. Ті, хто будуть кататись за Mint, будуть кататись і за Fusion. Але, якщо чесно, поки що конкретного бачення немає. Обставини покажуть. Хотілось би, звісно, поповнити і команду Fusion, для того, щоб щось рухалось далі. Бо Юра останній рік набагато менше катається через роботу. Ще в нього були травми минулого року, декілька прям серйозних. А самого себе постити у своєму ж проєкті якось так собі)
А який був сенс називати дошки іншою назвою, чому не назвати також Fusion?

По-перше, не хотілося прямої асоціації з Fusion. В нас як у Fusion була ідея зробити дошки, але ми хотіли, щоб вони були найвищої якості серед усіх брендів, що представлені на українському ринку. Ми знайшли завод у Штатах, який давав таку можливість. Це мали бути єдині дошки в Україні, які були виготовлені в США. Так зараз більше ніхто не робить. Основний акцент хотіли зробити на якості. Тобто навіть якщо ціна питання була б висока, всі б розуміли, за що платять. Але поки що це залишилось в планах на майбутнє. А ідея Mint навпаки заключалася в невисокій ціні та доступності. Я орієнтуюся більше на молоде покоління. Оскільки концепція різна, то і назви брендів теж різні.
Тобто якийсь час ти жив лише за рахунок проекту і скетбордингу загалом, але потім настав момент, коли довелося працювати паралельно ще на якійсь роботі, тому що грошей не стало, так?

Так, все правильно. До того ж, формат покупки і доставки товарів, з якого все починалось, з часом став не таким прибутковим. По-перше, з’явилося багато конкурентів, що робили майже те саме. Якщо не помиляюся, зараз їх більше 20 в Україні. Тобто кожен малий може створити сторінку в IG і почати цим займатись, що насправді і відбувається. І багато хто досить добре цим займається. По-друге, піднялися тарифи на доставку та ціни виробництв. Це пов’язано з ковідом. Зараз дошки Baker коштують, здається, 70 доларів – це просто скажені гроші. Тобто з урахуванням доставки така дошка для покупця буде коштувати більше 2 тисяч гривень. Саме тому в старому форматі далі працювати просто немає сенсу.

Далі я бачу перспективу лише у великих партіях, співробітництві напряму з виробниками, що дає крутіші умови. 
Але зараз нюанс в тому, що найкращі бренди вже співпрацюють з магазином Stuff, який виступає їхнім офіційним дистриб’ютором в Україні. Та суть в тому, що офіційний дистриб’ютор має надавати дилерські умови всім, хто цього забажає і дасть такий запит. Такі міжнародні правила: дистриб’ютор має давати можливість замовляти товари у виробника і брати якийсь відсоток собі, чого Stuff робити не дозволяє. Він не дає можливості співпрацювати з цими брендами.

Ми намагалися зв’язатися з виробниками напряму, але вони всі посилаються на Stuff як на дистриб’ютора. Єдина можливість отримати доступ до співпраці – це перебити закупки такого великого магазину. Це означає запропонувати виробнику купувати більше, ніж купує вже діючий дистриб’ютор, що практично нереально, адже об’єми Stuff дуже великі, вони дуже багато закуповують. Відповідно більша частина брендів просто відрізана, немає можливості з ними співпрацювати, що теж трохи ускладнює роботу в цьому напрямку. Але все одно ринок великий, з’являється багато всього, є багато брендів, які варті уваги, які можна буде пробувати продавати та популяризувати у нас.
Фото: Андрій Бояр
Чого чекати від вас нового і коли?

Дуже чекаємо весну і хочемо всі сили кинути на перезапуск. З новими силами, новими проектами, ідеями та новою командою. Ну і реалізувати все те, що не вийшло до цього. Конкретного нічого називати поки не буду, все залежить від багатьох факторів. Вийде в нас чи ні – поки залишається під питанням. Але бажання величезне, тож маю надію, що все вийде. З часом я все більше розумію, що це дійсно те, чим би я хотів займатись на цьому етапі життя. Колись я навіть не усвідомлював, що можна займатись тим, що дійсно любиш, заробляти цим гроші, ще й одночасно робити позитивний вклад в індустрію, яка цього потребує. Тому будемо працювати)

Бажаю вам успіху!

Дякую)
Питання ставив Андрій Бояр
Фотографії надав Сергій Шкварніков
Сторінка Fusion Project в Instagram

ПОПУЛЯРНІ МАТЕРІАЛИ