"Я вирішила написати про тих, хто мене надихає"
Головна редакторка журналу "Одесский скейтбординг" та скейтерка Катя Вороніна.
Привіт! Представся, будь ласка, розкажи, чим займаєшся і як прийшла ідея зробити журнал?
Привіт. Я Катя, мені 20 років. Живу в Одесі, навчаюся на факультеті журналістики на 4 курсі. Але до університету я не ходжу і журналістом бути не планую.

Як тоді ти вирішила випускати журнал?
Так вийшло. Я трохи захоплююсь графічним дизайном, мені подобається робити колажі, верстати текст. Люблю все, що пов’язане з фотокнигами, брендбуками або журналами. А ще я катаюсь на скейті.

Давно катаєшся?
Ні, не так давно. Десь два роки, може, трохи більше.

Напевно, ідея зробити журнал прийшла, коли ти почала кататись на дошці та занурилась у скейт-двіжуху?
Так, минулої осені ми з моїм другом Дімою (Дмитро Демченко) виходили в стріт знімати відео. Ми сиділи на споті, розмовляли, і я сказала, що було б прикольно зробити скейт-журнал. Просто так, для себе, щоб залишились якісь осінні спогади про те, як ми їздили на споти, катались, знімали. Діма як раз тоді тільки почав знімати для My People. До речі, на мені зараз футболка цього відео.

Це мерч під скейтвідео, так?
Так, але його не можна купити, він лише для своїх, для тих, хто робив трюки у відосі.

І які ти робила трюки?
Я робила декілька: pool jam, wall ride, 50-50, а ще boneless у пулі.
В нас є один спот на 16-й станції фонтану, де за часів СРСР був фонтан, в якому плавали лебеді, а тепер там розвалена бетонна штука, схожа на пул – зі склом, гілками та дірками у бетоні. Ми там інколи катаємось.
А ще є чуваки, які мене надихають. Наприклад, Давид – суперстарий скейтер з Одеси. Наступного року буде 20 років, як він катається на дошці. А ще він фотограф. Або, наприклад, гурт "Дело дрянь" – вони також здались мені дуже прикольними. Хлопці – одесити, всі катаються на скейті і грають скейт-музику. Це взагалі прикольний феномен. У Thrasher, наприклад, завжди є статті про музику, адже не лише дошка, а й музика є частиною скейтборд-культури, тим паче, коли в групі грають лише скейтери.
Словом, я вирішила написати про них, зробити класні фотки та об’єднати все це у журнал – просто для себе, для своїх. Я розповіла про це моїй подрузі Каті (фотографка Катя Кіртока, примітка ред), поділилась ідеями для фотосетів і попросила допомогти – піти з нами на спот та познімати. Вона тоді тільки починала фотографувати.

Перший макет журналу вийшов на 30 сторінок. Я тоді зовсім не розуміла, який друкувати тираж: схожих форматів не було, а друк дуже дорогий. Я взагалі думала, що це нікому не буде потрібно, адже навіщо комусь дивитись на обличчя якихось незнайомих незрозумілих тіпів, та ще й платити за це гроші? Вони ж не селебріті типу Влада Пірата чи Dirty Morty, а просто скейтери з Одеси.

Цікаво, що ти поставила в один ряд Влада Пірата та Dirty Morty.

Ну, їх можна порівняти за популярністю, а взагалі-то один – панк, інший – репер.

Так от, я вирішила надрукувати 10 штук. Забрала їх з друку, зробила пост в Instagram, і ці 10 журналів у мене купили за один день. І я така: WHAT? Найцікавіше, що мені почали писати хлопці з Києва, Львова, Хмельницького і всі вони хотіли придбати журнал. Я була трохи в шоці, що це комусь потрібно.

Насправді, перший випуск був досить сирим. Я все робила сама, а Катя допомагала мені з фото. Ще там були фотки Давида і, можливо, ще когось, не пам’ятаю.

Коли я продала 10 штук, а замовляти продовжували, я поступово додруковувала: спочатку 10, потім ще 10. Так дійшло до того, що я продала 50 журналів.

До речі, Діма Каплан (Radius shop), який офіційно завозить Thrasher в Україну, розповідав, що зараз привозить лише по одному екземпляру кожного випуска. У нас люди на розуміють всієї цієї двіжухи, не купують журнали. Він це досі робить тільки заради трушності магазину.
Моя історія з журналом – це теж більше для душі. Мені подобається графічний дизайн, мені подобається скейт, тож я все це поєднала у щось, що можна потримати в руках. В мене не було ніяких планів чи ідей, мені просто хотілося зробити щось прикольне. Якогось інформаційного простору я створювати не планувала. Та й в цілому, журнал несе в собі більше розважальний характер: красу скейтбордингу, історії скейтерів, які займаються улюбленої справою. Мені здалось це цікавим, і я об’єднала це у друковане видання.

В тебе все круто вийшло! З самого початку в планах вже були наступні випуски чи хотіла зробити перший, а там як піде?
Я відразу планувала журнал як періодичне видання. Навіть якби попиту не було або комусь від би здався нецікавим, я все одно зробила б другий випуск для своїх. Журнал вийшов би в будь-якому випадку, навіть якби його тираж був 4 штуки.

Скільки приблизно часу пройшло від ідеї до перших продажів?
Ідея народилась десь наприкінці літа 2020. На перші зйомки ми почали виходити в жовтні, а журнал видали у січні 2021.

Взагалі, якщо порівнювати два випуски, то для першого було десь 5 зйомок, а для другого вже 35. Матеріалів на старті було мало і вони були не такі різноманітні, але це все одно потребувало багато часу. Треба було вигадати концепцію, дизайн, кожен журнал повинен був мати свій настрій, свої переходи. Мені хотілося все якось пов’язати між собою.
Як і коли почалася підготовка другого випуску?
Ще взимку 2021 ми з Катею сіли в кав’ярні та написали довгий список різних тем. З них обрали топ-5, які увійшли до другого випуску, а щось залишили на потім.
Активно ми взялись за роботу у квітні, адже у березні погодка була ще не дуже. Тоді в Одесу на 2-3 тижні приїхали київські хлопці з Fusion Project і ми точно вирішили зробити про них матеріал. Ми виходили разом на споти, фотографували, а ще катались тоді не лише на локальних спотах Одеси, а й їздили в область.

Ми планували видати журнал 1 червня, але все дуже сильно затягнулось. Вийти познімати на спот – одна справа, а от підібрати теми, запланувати зустрічі, провести інтерв’ю та потім розібратись з матеріалом – це вже зовсім інше. Верстка – це взагалі засада: я верстаю, мені все наче подобається, а потім мені закортить щось покращити – і я починаю все переробляти, а це вже може затягнутись надовго. До того ж, щоразу хочеться зробити все краще, насиченіше, ніж минулого разу.
А ще скейтери – дуже непостійна публіка, вони полюбляють запізнюватись. Катя до цього дуже сурово відноситься, тому що фотографія – це її робота, і коли хтось запізнюється на годину або дві, то вона просто витрачає свій власний час. З текстами теж бували проблеми: хтось розтягує строки, хтось щось переносить. Типографія – це теж окрема історія: на макет та друк двох тестових зразків треба витратити приблизно місяць. Я зробила висновок, що у друкованому виданні складно щось планувати, коли команда складається з однієї або двох людей.

У другого випуску команда була вже трохи більша?
В нас немає команди або редакції журналу як такої. Є фотографи, з якими ми спілкуємось, або ті, з якими я товаришую, і вони просто дають нам фотографії. Спеціально для журналу знімає лише Катя. Інших складно назвати командою, хіба що коректора.

Або, наприклад, автори: вони просто надсилають сирі тексти, які я потім переробляю. По суті, ми зібрали матеріали, все опрацювали і зробили журнал.

Але так, з другим випуском було прикольніше і трохи легше. Була купа різних варіантів, тому що всі вже знали, що ми дійсно робимо журнал, а не просто кидаємо слова на вітер. Вони побачили, що є перший випуск, тому у другому вже багато хто хотів взяти участь.

Хто купує журнал, яка це аудиторія?
Середній покупець – це доросла аудиторія 20+, у якої є якийсь інтерес до скейтбордингу, серфінгу чи сноубордингу. Молодша аудиторія поки не дуже в цьому зацікавлена. Хоча цього разу декілька малих підійшло до мене в парку і купили журнал.

Днями, другий випуск журналу замовив один сноубордер з Москви, з яким я взагалі не маю спільних друзів. А ще 2 екземпляри поїхало до Пітера. Це для мене прямо шок.

Думаю, чим більше ви будете розповідати про журнал, тим більше його будуть читати та купувати, а аудиторія буде тільки розширюватись.
Розумієш, всі люди бачать скейтбординг по-різному. Скейтбординг малих – це катання в скейтпарку та Rappants. І лише доросліші хлопці виходять в стріт, знаходять нові споти, дивляться повнометражні фільми про скейтбординг. Малим це непотрібно, їх цікавить лише інстаграм-скейтбординг і все.
Але в малих є одна властивість – вони виростуть. Я думаю, що розуміння прийде, просто трохи згодом. Скажи, чи може читач журналу якось з вами взаємодіяти і брати участь у своренні журналу?
Так, звичайно. Всі охочі можуть написати нам на сторінку в IG @odskatemagazine. Розказати про себе, показати, що ви можете і хочете робити.Взагалі без проблем, я за будь-який двіж, за нових людей, нових фотографів та ілюстраторів. Головне, щоб це відповідало нашій концепції та було прикольним.

Ти обрала таку назву для журналу, тому що планувала писати тільки про вашу одеську тусовку? Чи просто, щоб всі знали, що автори журналу з Одеси, а писати будете про всіх?
Перший випуск лише про Одесу. Другий теж відсотків на 80 про Одесу. Мені подобається залишатися в концепції одеського, тому що я люблю робити щось нішове, не суперхайпове. Взагалі, я б зробила якийсь всеукраїнський журнал. Але на це потрібно разів в п’ять більше ресурсу, витрат та часу. Напевно, десь рік потрібно, щоб зібрати достатньо цікавих матеріалів, проїхатись по великих містах України, фотографувати на спотах, проводити зустрічі та інтерв’ю, щоб все вийшло дійсно прикольно. А "Одесский Скейтбординг" – це лише про Одесу. Навіть, якщо матеріал про киян, то є прив’язка до Одеси.

Яким був тираж другого номеру і де його можна придбати?
Тираж друго випуску – 100 штук. Вже продалося більше половини. Купити можна через наш IG, або в Одесі в Radius Shop (Катерининська,69) і в Tooposhop в ТЦ Афіни (Грецька площа, 3/4, четвертий поверх).

Дякую тобі за нашу розмову! Я вже чекаю на третій випуск. До речі, залишились журнали з першого тиражу?
Тобі також дякую за розмову. Ні, вже нічого немає.

А в тебе самої хоч є перший випуск?
Смішно, але ні. Я думала, що в мене залишився один вдома на поличці, але потім виявилось, що я його розіграла, коли ми проводили конкурс. Я планую надрукувти парочку. Скейтер, що на фото на обкладинці першого випуску, теж залишився без журналу)

Якщо будете друкувати, замов, будь ласка, екземпляр і для мене. Я другий купив, а перший тоді не встиг.
Домовились)

Питання ставив Андрій Бояр.
Фото надані журналом "Одесский скейтбординг".

ПОПУЛЯРНІ МАТЕРІАЛИ