Папай та його Super Future
Привіт! Представся, будь ласка, назви свій вік та рідне місто.

Привіт. Мене звати Максим Павленко, я 1987 року народження, живу у Києві, а взагалі моя сім’я з Київської області, село Лосятин. Саме там я проводив майже весь свій час до моменту, поки не почав кататись на скейті в 15 років.
Чому ти почав кататись на скейті і якою була твоя перша дошка?

Ще в дитинстві у мене був скейт радянського зразка “АПОМ”. Він, до речі, був крутий (сміх), з тейлом та наждаком. Це був десь 1994-96 рік. Я тоді багато пар джинсів протер на колінах. Ганяли по дворах на Лісовому масиві на колінах, часом чіплялись за автобус. Це було досить небезпечно, тому що резинові колеса від швидкості та нагрівання просто лопались. Потім треба було вишукувати на барахолках підходящі.

В той час я ніколи не бачив трюків. Скейт був просто якоюсь цікавою та захоплюючою штукою. Хтось у дворі розповідав, що бачив фільм «Досягаючи неможливого» і намагався повторювати якісь рухи. Але все було марно, так як у нас, по суті, були слаломні крузери, на яких ти не зможеш навчитися навіть Оллі.

Не знаю, які у молоді страхи зараз, але у період мого становлення було дуже стрьомно виходити на вулицю. Гопніки могли ледь не роздягнути тебе, при тому, що це були твої однолітки, які нюхали клей, закидались всіляким трамадолом та іншим аптечним непотребом. Тому я частіше сидів вдома, малював, ліпив, щось майстрував.
Що в той час слугувало для тебе основним джерелом контенту?

Десь у 1999-2000 з’явився журнал Екстрім (ХЗМ), він був єдиним джерелом, де можна було дізнатись про будь-яку субкультуру взагалі. Це було коротко, але досить доступно. Журнал можна було придбати у будь-якому газетному кіоску, що були на кожному кроці. Я купував ці журнали через те, що там друкували багато крутих графіті, а скейт був чимось із ряду фантастики, та і не так його було багато у виданні. Одна-дві фотки з дошкою на цілий випуск – було вже круто).

Точно пам'ятаю, що весь 2000 рік я мріяв про скейт чи bmx. Велосипеди мені тоді були ментально ближче. На той час я їх мав вже декілька, і в селі на глиняному кар'єрі будував дьорти і пробував вилітати)
В той же час вийшла гра Tony Hawk Pro Skater-2. Мало в кого вдома був компютер, але саме тоді був бум компютерних клубів. Всі там тусувались або хотіли тусуватись, але було стрьомно (сміється). В цих клубах завжди були гопи з місцевої банди, але пограти хотіли всі. Не можу сказати, що я був ярим фаном відеоігор, але мої друзі часто звали поганяти по Ассауту. Чесно, мене вистачало ненадовго. Якось я сидів нудьгував, не знав, у що пограти. Підходить до мене один чувак, з яким ми катались на дошках, і каже: "Тобі, певно, зайде скейт-симулятор". Я по цей день пам’ятаю мурашки від побаченого в інтро відео. Це був просто відпад, ульот і все відразу! Після сеансу гри я побіг додому малювати побачене. З того моменту я зрозумів, що скейт – це найкрутіше, що може бути, і трюки не виходили з моєї голови.

На другий рік катання у нас з’явилась перезаписана відеокасета з трьома відосами : Flip “Sorry”, Foundation “Art Bars” та Zero “Misled Youth”. В часи без інтернету, якщо хтось десь їхав за кордон, то привозив відоси. Хлопці їх копіювали і касети ходили по рукам. Теж саме було і з музлом. Але це все було потім, спочатку був журнал ХЗМ та відоси у грі THPS.

Які бренди дошок на той час вважались топовими? І що з цього реально було купити в Україні?

З гри THPS 2 я познайомився з брендом Flip, Toy Machine, Zero, Birdhouse, Baker, Habitat, Alien Work Shop, Shorty*s, Droors, Volcom та іншими. З гри я дуже добре вивчив бренди і трюки) Потім у журналі Екстрім я побачив рекламу магазина Екстремстайл, у якому були представлені дошки Santa Cruz, Foundation, Zero, Enjoy та Dark Star. Паралельно був Дафі – скейтшоп, в якому на той час була найтрушніша підбірка брендів на зразок Droors, New Deal, Black Label та декілька польських брендів. Але ми в той час не знали, що вважається крутим у Штатах. Нам подобалось те, що було у грі THPS. Я встиг придбати світшот Phoenix Athletics на розпродажі буквально за пару днів до закриття магазину Дафі. Потім він переїхав і став називатись Stuff.
Так от, я мріяв про дошку, але розумів, що компліт коштує просто захмарних грошей, тому треба заробити. Мама влаштувала мене підсобником гіпсокартонщика. Ми робили фігурні стелі у квартирі депутата Ківалова, який у 2004 році був головою ЦВК. Тоді за місяць я заробив собі на скейт. Думав, що треба купити дешевий компліт, бо мама мене приб'є, коли дізнається, що вартість скейту дорівнює її місячній зарплатні. Ми приходимо в Екстремстайл на Глибочицьку, а там за прилавком сидять Льоха Головченко і Вадим Юзба. В них телік, до якого підключена камера, вони передивляються кадри і обговорюють, чому Льоха зламав дошку на фліпі через смітник! Я навіть не можу передати емоції, які тоді відчував.
Через пару секунд вони звернули увагу на нас і я попросив показати дешеві компліти за 450 грн. Хлопці грамотно пояснили, чому не треба їх брати. Моя мама, яка за освітою будівельник, одразу зрозуміла різницю у якості і погодилась купити правильний компліт. Так я став щасливим власником дошки Santa Cruz «POWERPLY», підвісок Independent та коліс Bullet. Такий компліт тоді коштував мені 1150грн, з курсом долара 5. Загалом, це теж саме, що й зараз з нинішнім курсом, але тоді на тебе одразу вішався ярлик «мажор»,бо мало хто міг собі дозволити такі витрати.

На що ти звертав увагу, обираючи той чи інший бренд дошок?

Свої перші п'ять дошок Santa Cruz я обирав за дизайном. Тоді я не дуже розумів, на що впливає форма та розмір, тому просто пробував різне, щоб розібратись самостійно. Загалом це спрацювало. Я спробував багато різних форм, розмірів, довгі бази, дошки з різними технологіями то типу “slick”. Прийшов до висновку, що впливає все: дошка, кеди, підвіски, колеса і навіть шкарпетки; наскільки зручно тобі в конкретних штанях і як прешся від того, як у них лягають складки, коли ти вивозиш омріяний трюк. Уся справа в голові, у твоєму погляді на речі.
Які були твої улюблені бренди тоді і зараз?

Обираючи дошку тоді, я звертав увагу на ціну, бо обирав бюджетні варіанти. Я був фанатом Santa Cruz, і дизайни Джима Філліпса по сьогоднішній день мені дуже подобаються. На тій першій дошці я два рази відновлював графіку. Частіше обирав дошку, яка була трохи дешевша. Але мені щастило, адже будь-яка дошка Santa Cruz була класної форми. Ну а підвіски Independent в моєму топі до сих пір.

Для мене завжди дизайн був на почесному місці, але, звичайно, у рамках розумного. Функціонал, звісно, важливіший, дошка в першу чергу має бути робочим апаратом: розмір, форма, дзвінкість, і тільки після цього малюнок.
Обираючи дошку тоді, я обирав дизайн і розмір. Зараз, по суті, нічого не змінилось) Головне – розмір. І то беру собі або з якимось браком, або, як мінімум, з порваною плівкою. Тоді в мене не було змоги кататися на однотипних дошках, завжди розумів, що до будь-якої дошки можна прикататись, і мені було легко звикнути до нової форми або розміру. Багато кому, звісно, це важливіше, ніж мені з різних причин. Я не намагаюсь комусь щось довести, за медалями не женусь, тому можу і на покрученій (гвинтовій) дошці всадити свіч фліп. Головне, що я катаюсь на дошці зі своїм дизайном, і мені за нього як мінімум не соромно. А як максимум – він подобається людям, дошки «клацають», форма робоча і я задоволений.
Коли ти почав кастомізувати деки і з чим пов'язано це захоплення?

Я малюю з самого дитинства. Мама каже, що вже у три роки я міг «пояснити за малюнок». Не скажу, що я прям завжди сидів і малював. Були періоди: малюю, ліплю, інколи щось вирізаю, а бувало, просто лежу і мрію. На своїй першій дошці Santa Cruz я декілька разів
відновлював графіку.
Потім в основному малював на наждаках. Мабуть, десь у 2006 я вперше зробив свій кастом у техніці трафарету. На той момент катався за KING SIZE скейтшоп. Це був невеличкий магазин моїх друзів. Вони завезли дошки CLICHE, і так сталося, що RIDER BOARDSHOP (на той час новий великий магазин) купив дистрибуцію на цей бренд. Хлопці вирішили віддати дошки на команду та затерти дизайн, щоб типу не рекламувати інший магазин. Таким чином я розмалював декілька дек, але не займався цим далі, так як фанатів від нових дошок, котрі з'явилися в Україні. Та й фарби, якими я малював, зазвичай не так добре ковзали. Тому акось не сприймав це своє захоплення всерйоз. Ще, мабуть, відігравало роль те, що все має бути “фірма”, D.I.Y. не сприймалось в скейт-тусі як щось круте, скоріше як “самопал”.
У 2009 я вперше почав розуміти, чим я насправді займаюсь. Тобто раніше я не сприймав себе як художника: ми просто катались і намагались навчитись якихось класних трюків. І от у цьому ж 2009 мій друг Олег Пташник запропонував мені стати частиною бренду «3.14ceD8», він же «PEACE DATE» або «Дата Миру».
Ми почали робити речі, для яких я зробив декілька дизайнів. Саме тоді в вуличній культурі України стався переворот бачення, ми довго думали, що з нас будуть глузувати за “made in Kiev”, але саме тоді це почало бути крутим, почала зароджуватись культура підтримки локальних брендів. Мабуть, тоді я почав усвідомлювати, що це подобається людям, і потрібно займатися далі.
Коли ти вирішив створити власний бренд і який день вважаєш стартом Papa Power?

Ще з самого початку ми з Микитою Кузьменко (з котрим жили в сусідніх будинках та починали кататися), мріяли колись заснувати скейтшоп під назвою POP SHOP. Ми просто не могли навіть подумати, що реально взяти і зробити свій бренд (сміється). Потім в 2009 почалася історія PEACE DATE, а в 2011 я приєднався до команди WERUSH. Декілька моїх дизайнів було використано, але більша частина ідей не використовувалася. Тому я захотів заснувати свій проєкт, але ніхто в мене не повірив і я тоді не отримав інвестицій.
У 2012 зі мною стався остеомієліт хребта. Я пролежав майже рік, лікарі казали, що я ніколи вже не стану на ноги. Але бажання кататися мене не полишало. Тоді я поставив собі за мету, що якщо зможу встати і хоча б мінімально кататись, то просто зобов’язаний зробити скейт-бренд та цим віддячити скейт-ком’юніті. До мене цього ще ніхто не робив: дизайни, просування та популяризації скейтбордингу в маси як крутої теми!
Ще з дитинства до мене приклеївся нікнейм Папай. Десь з 2011 друзі почали називати мене Папа, тому що я завжди був найстарший на споті. Моє покоління вже майже перестало кататись, з роками у них змінились погляди та потреби...
І от, лежачи тоді у лікарні, я слухав новий альбом гурту «Dead Man’s Bones”, і трек Pa Pa Power був для мене як знак: якщо зможу перемоги хворобу і викарабкатись, то PaPa PoWeR – це найкраща назва для бренду.

За рік я почав відчувати сили і потроху ставати на ноги – інакше це й не назвеш. Коли ти довгий час не можеш навіть поворухнути ногами, потім кожен рух для тебе ні що інше, як ковток повітря та прилив сил. Щойно я почав хоч трохи кататись, відразу ж почав кастом дошок та рух у бік створення бренду.
Ставши на ноги, але не маючи фізичної змоги багато і якісно кататися, спрямував увагу на заробіток грошей для втілення ідеї. Працював мозаїчником, але платили там так собі. Якось моя знайома покликала мене в декор-студію, де я розпочав будувати різноманітні декорації для івентів. Ця робота мені дуже подобалась. Окрім специфіки достатньо творчої роботи, мав доступ до інструментів, якими тоді вирізав крузери. Але я розумів, що на партію дошок так не заробиш, і пішов далі. Наступним кроком було виробництво унікальних меблів. Там я попрацював з різними видами деревини, мав змогу поексперементувати з металом. Останнім кроком була кіно-індустрія: декорації для комерційних реклам. Це було важко, але в той же час дуже цікаво щоразу! Найголовніше, що я зміг там накопичити фінансів на серійне виробництво дошок. Виходить, що задумав все у 2012, а реалізував у перший серійний дроп у 2018.
Одним із факторів, який змусив мене вважати, що мій неймінг правильний – це реакція іноземців, які бачили лого на наждаках та мої інші малюнки. У 2013 році приїздили бразильці, які дуже зацінили лого та контекст моєї історії. Так я впевнився у правильності назви. Тому що коли ти катаєшся та постійно угораєш з усіляких приколів, то виходить чистий потік творчих ідей, яких тоді було безліч, та й зараз не менше, головне – вдосталь кататися з друзями)

Розкажи, будь ласка, про процес створення колекції дошок. Чи є дизайни, які потім не реалізуються? І як графіка впливає на вартість виготовлення?

Перед усім – натхнення. Мене надихає катання та мрії про класні трюки на класній дошці.
Працюючи над колекцією, я враховую безліч факторів: повістку того, що відбувається у світі, певні тренди, колір року, настрій і те, що я хочу сказати людям, на що звернути їхню увагу.
Також, щоб отримати класний дизайн, необхідно друкувати технологією шовкодруку, з обмеженою кількістю кольорів та за номерами кольорів згідно інституту кольору Pantone. Адже три кольори за пантоном будуть виглядати краще, ніж десять кольорів у CMYK. З шовкодруком кольори виходять яскравими та насиченими. Саме цим і відрізняється ціна дизайну у виробництві. Кожен колір за пантоном коштує окремих грошей.
У фіналі, звичайно, до колекції потрапляє менша частина дизайнів, які я малюю. Спочатку роблю скетчі на папері, потім перетворюю все у вектор, комбіную різні варіанти і обираю ті, які будуть гармонійно виглядати разом та доповнювати одне одного.

Що ти думаєш про бланкові деки та деки скейтшопів?

Відповідно, бланкові деки цим і відрізняються. Не потрібно платити за дизайн. Але з досвіду можу сказати, що заводу-виробнику (wood shop, як це називають американці) не вигідно робити якісні бланки. Їх більше цікавить повний цикл виробництва. Тому завжди, коли ти робиш дорогий і красивий дизайн, заводи роблять круто, а коли ти хочеш замовити трохи бланкових дошок і просиш найкращі дошки, скоріш за все тобі продадуть залишки зі складу. Саме тому я ніколи не економлю на кольорах. Я завжди наполягаю на красивому, хоч і дорожчому варіанті. Відповідно, виробник бачить мою зацікавленість у якісному товарі і розуміє, що для мене неприпустима посередня якість.
Який твій улюблений дизайн з нової колекції Papa Power?

Улюблений дизайн – це, напевно, найскладніше питання) В мене немає навіть улюбленого кольору. Я обожнюю всю паліру. Кожен дизайн – це мій унікальний витвір, тому і люблю їх всіх однаково. Так само можу сказати і про трюки, кожен трюк складний та крутий по своєму, тому не можу сказати, що люблю більше тейл слайд чи ноллі фліп, люблю коли по стайлу)

Хто зараз входить у команду райдерів та коли очікувати нове промо відео?

В команді на даний момент Костя Округін, Саша Бурчак, Антон Куксенок, Віктор Скрипниченко, Саша Проценко, Влад Шинкорьов, Ілля Глотов (Волчара), Артем Ярош, Максим Сендерьов, Коротенко Артем, Тома Козіна і я (сміється).

Цього року ми не знімали стріт-відео, так як у нас настав «super future» – так я називаю появу бетонних парків. Восени 2020 я займався Лебединим, навесні одразу почали там кататись. Потім поїхали будувати скет-табір на Арабатській стрілці, після – будівництво ВДНГ. Коротше кажучи, було не до стріту. Тому наступний стрітовий фільм, скоріш за все, буде у 2022, а за 2021 буде інста мікс з кращих трюків, ще буде документальний проєкт на тему бетонних парків.

Питання ставив Андрій Бояр
Фото надав Максим Павленко
IG сторінка бренду Papa Power

ПОПУЛЯРНІ МАТЕРІАЛИ