WAR DIARY
Тамара Козіна
20 років, м. Київ
Де і як тебе застав перший день війни?

Війна почалася дуже несподівано. Я знаходилась у Києві, 25 вночі мала летіти до Туреччини, але,звісно, плани змінилися. У перших 2 дні я не могла повірити, що це насправді відбувається.
Пройшов місяць війни. Як за цей період змінились твої думки та настрій?

Перший тиждень я намагалася усвідомити, що відбувається та що робити далі – їхати чи залишатися. Життя зупинилося. Спочатку не випускала телефон з рук, слідкувала за новинами 24/7. Дуже лякали вибухи поруч. Були думки, що може влучити і у наш дім. На другий тиждень настрій дуже погіршився, я не розуміла, як довго це буде тривати. Потрібно було приймати рішення з приводу майбутнього.

Через 2 тижні я з мамою, братом та сестрою виїхала за кордон, та вже протягом 14 днів (на кінець березня) ми пересуваємось країнами ЄС в пошуках тимчасового притулку.
Опиши свій типовий день в умовах війни?

Знаходячись у 4 стінах, постійно чуючи вибухи та слідкуючи за новинами, було складно не з'їхати з глузду. Але я змушувала себе займатися спортом та відволікатися від параноїдальних думок. 

Зараз у мене немає чіткого розкладу дня. В подорожі плани постійно змінюються. Ми їдемо, зупиняємося десь переночувати та їдемо далі. В деяких містах зупиняємося на декілька днів, щоб перепочити. 
Зараз от перебуваємо в Барселоні. Тут є можливість покататися на скейті, чому я дуже рада. Але неможливо віддатися улюбленій справі на 100%, адже потрібно думати, як влаштувати своє майбутнє. Скоро знову потрібно буде їхати далі. Я хочу знайти місто, де мені та моїй родині буде комфортно прожити деякий час.

Отже, доводиться будувати все наново, жити з чистого листа.

Що зробиш першим, коли переможемо?

Дуже хочу зустрітися з батьком, який залишився в Україні, а також обійнятися з друзями, зібратися усім разом!

ЧИТАТИ ІНШІ ІСТОРІЇ